Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги
РІШЕННЯ
іменем України
04 лютого 2019 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П.
розглянувши адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14 листопада 2018 року № Ф-46239-17.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 04 грудня 2018 року позивачем було отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-46239-17 від 14 листопада 2018 року, з якої вбачається, що станом на 31 жовтня 2018 року заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені становить 15727,42 грн.
Вважає, що зазначена податкова вимога від 14 листопада 2018 року № Ф-46239-17 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки жодних перевірок щодо своєчасності та повноти нарахування та сплати податків, зборів та обов'язкових платежів не проводилось, при цьому, за 2017 - 2018 роки ЄСВ позивачем було сплачено, що підтверджується копіями платіжних доручень з відомостями про виконання таких доручень банком.
Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.12.2018 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Від представника відповідача на адресу суду 27.12.2018 надійшов відзив в якому останній зазначає, що за даними АІС "Податковий блок", ідентифікаційних даних платника ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ у м. Хмельницькому з 10.01.2009 як фізична особа-підприємець, при цьому з 01.01.2012 по теперішній час перебуває на спрощеній системі оподаткування, крім того з 26.11.2014 перебуває на обліку як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат).
Відповідач вказує, що якщо особи є фізичними особами-підприємцями (крім ФОП, які є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу) та одночасно провадять незалежну професійну діяльність, то вони сплачують єдиний внесок у розмірі 22 відсотки бази нарахування, визначеної ст. 7 Закону № 2464, як фізичні особи-підприємці (залежно від обраної системи оподаткування) згідно п.4 ч.1 ст.4 Закону, та як особи, які провадять незалежну професійну діяльність, п.5 ч.1 ст.4 Закону, в термін, встановлений абзацом 3 ч.8 ст.9 Закону № 2464 для зазначених категорій платників.
Згідно інтегрованої картки платника та платіжних доручень, наданих позивачем, чітко видно, що сплата коштів ним здійснювалась лише по одному з двох видів нарахувань єдиного внеску по одній з двох категорій платників, до яких він належить.
Таким чином, загальна сума боргу по єдиному внеску станом на 31.10.2018 року (з врахуванням часткової сплати) становила - 15727,42 грн. У зв'язку з чим було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-46239-17 від 14.11.2018 року на суму 15727,42 грн.
Просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
На адресу суду від позивача 04.01.2019 надійшла відповідь на відзив в якій позивач вказує, що з оскаржуваної вимоги ніяк не вбачається, що вимога стосується її, як приватного підприємця чи як особи, що здійснює незалежну професійну діяльність.
Позивач звертає увагу на те, що ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов 'язкове державне соціальне страхування" лише містить перелік осіб, що є платниками єдиного податку, однак жодною статтею закону не визначено обов'язок застрахованої особи сплачувати ЄСВ, якщо вона одночасно має два різних статуса платника ЄСВ - по кожному з таких статусів.
Оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску позивачем - як фізичною особою-підприємцем, а трактування відповідачем законодавства, викладене у відзиві, призводить до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем, за умови відсутності доходу від відповідної діяльності, з оскаржуваної вимоги ні з відзиву не вбачається що заборгованість, навіть якщо вона є, виникла у позивача, як у особи, що здійснює незалежну професійну діяльність, відповідачем у відзиві не обґрунтовано суму та період виникнення заборгованості, а тому просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Від представника відповідача на адресу суду 10.01.2019 надійшли заперечення на відповідь на відзив в якому відповідач зазначає, що згідно копії заяви ОСОБА_1 від 19.11.2014, до якої позивач додає копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю, та в якій просить видати їй довідку про те, що вона перебуває на обліку в ДПІ в м.Хмельницькому як адвокат. Згідно довідки ДПІ у м.Хмельницькому №1422250700222 від 26.11.2014 ОСОБА_1 перебуває на обліку в контролюючих органах як фізична особа-підприємець, адвокат.
Просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв'язку та сукупності суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 з 09.01.2009 зареєстрована як фізична особа-підприємець. На даний момент зареєстрованими видами діяльності є: код КВЕД 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; код КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права (основний); код КВЕД 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 31.01.2019.
Позивач стверджує, що нею протягом періоду з моменту взяття на облік як платника єдиного внеску за №44754 з 12.01.2009 щоквартально подавалась звітність, при цьому, за період 2017-2018 років щомісяця сплачувався єдиний соціальний внесок, що підтверджується копіями платіжних доручень з відомостями про виконання таких доручень банком.
При цьому, 18.12.2009 ОСОБА_1 отримала Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №448, на підставі рішення Хмельницької кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 11.12.2009 №67.
ОСОБА_1 04.12.2018 отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-46239-17 від 14.11.2018, якою контролюючий орган вимагає сплатити недоїмку в сумі 15727,42 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з позовом оскільки вважає таку вимогу протиправною та просить її скасувати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пункту 65.1 статті 65 ПК України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Згідно пункту 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
При цьому відповідно до пп. 65.4.4 п.65.4 ст.65 ПК України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Відповідно до пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом167.1 статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
Разом з тим, відповідно до положень частини 4 пункту 6.7 Розділу VI Порядку обліків платників податків та зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1588 09.12.2011, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08.07.2010 (далі- Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п.4, п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Суд зазначає, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом №2464 не передбачений.
Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до ст.5 Закону №2464, зокрема відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону №2464 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24.11.2014.
Суд зауважує, що оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", до нього не можуть застосовуватись положення ч.3 ст.5 Закону № 2464.
Такі висновки суду підтверджуються також п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України №2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1, перебуваючи на податковому обліку, як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинна перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, та вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець із зареєстрованими видами діяльності.
Суд наголошує, що одним з принципів податкового законодавства України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.
Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Враховуючи практику ЄСПЛ, суд вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-46239-17 від 14.11.2018 винесена контролюючим органом є протиправно, а тому підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності прийнятого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14 листопада 2018 року № Ф-46239-17.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (вул. Гузенка, 56в/1,Малашівці,Хмельницький район, Хмельницька область,31335 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) Відповідач:Головне управління ДФС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , ідентифікаційний код - 39492190)
Головуючий суддя ОСОБА_2