До уваги адвокатів справа щодо нарахування ЄСВ адвокату - ФОП

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Вінниця

04 лютого 2019 р. Справа № 120/4288/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Комара П.А.,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука В.В.,

позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до: Головного управління ДФС у Вінницькій області

про: визнання протиправною та скасування вимоги

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Вінницькій області щодо винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-308/92-50 від 08.11.2018 року та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-308192-50 від 08.11.2018 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він зареєстрований як фізична особа-підприємець та являється платником єдиного податку. З 01 січня 2017 року ФОП ОСОБА_1 являється платником єдиного податку II групи. Разом з тим, контролюючим органом безпідставно, всупереч вимогам податкового законодавства ,предявило позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-308192-50 від 08.11.2018 року, якою зобовязано сплатити заборгованість по сплаті єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування як для платника, який провадить незалежну професійну діяльність в розмірі 16623,85 грн., що призвело до подвійного оподаткування його діяльності.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.12.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження із викликом учасників справи.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 19.12.2018 року, відповідно до якого представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що у випадку, якщо фізичні особи-підприємці одночасно провадять незалежну професійну діяльність, то вони сплачують єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування, визначеної статтею 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» як фізична особа-підприємець, залежно від обраної системи оподаткування та як особи, які провадять незалежну професійну діяльність. Натомість позивач сплачував єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування лише як фізична особа-підприємець, тому в результаті нарахування сум єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування як для особи, яка провадить незалежну професійну діяльність виник борг (недоїмка) в розмірі 16623,85 грн. Просила відмовити у задоволенні позову.

09.01.2019 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій позивач зазначив про хибність тверджень відповідача, викладених у відзиві на позов, тому просив його відхилити, а позовні вимоги задовольнити.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо заявленого позову заперечувала, з підстав викладених у відзиві та просила відмовити у його задоволенні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

03.02.2006 року ОСОБА_1 зареєстрований державним реєстратором, як фізична особа-підприємець, про що видане свідоцтво про державну реєстрацію Серія ВОІ №688241 та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців.

07.02.2006 року, згідно довідки №1660, позивач взятий на облік платника податків, як фізична особа-підприємець.

Згідно заяви від 17 грудня 2016 року, про застосування спрощеної системи оподаткування, з 01 січня 2017 року ОСОБА_1 став платником єдиного податку II групи.

Згідно з витягу з реєстру платників Єдиного податку від 30.12.2016 року № 1602033401733, ОСОБА_1 з 01.01.2017 року перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Відповідно до реєстраційних та облікових даних, ОСОБА_1 здійснює діяльність, як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування (КВЕД 70.22 - консультування з питань комерційної діяльності й керування) та як особа, яка провадять незалежну професійну діяльність (03.06.2013р. встановлено ознаку незалежної професійної діяльності (адвокат).

Також з 01.01.2018 року ОСОБА_1 являється пенсіонером, який досяг пенсійного віку.

Згідно відомостей, які містяться в інтегрованій картці платника по єдиному внеску (71040000) за позивачем рахується борг у сумі 16623,85 грн. за період з 01.01.2017 року по 31.10.2018 року, як за особу, яка провадить незалежну професійну діяльність.

08.11.2018 року Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено відносно ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-308192-50 у сумі 16623,85 грн.

Вважаючи таку вимогу протиправною позивач оскаржив її до суду.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 65.1 статті 65 14 Податкового кодексу України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Разом з тим, відповідно до пункту 65.2 статті 65 Податкового кодексу України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

При цьому відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 Податкового кодексу України , контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Щодо питання обліку та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.1ст. 1 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;

Відповідно до п.4, п.5 ч.1 ст. 4 Закону України № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності

Суд зазначає, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України № 2464 не передбачений.

Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до ст. 5 Закону України № 2464, зокрема відповідно до частини 3статті 5 Закону України № 2464 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24.11.2014 року.

Суд зауважує, що оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», до нього не можуть застосовуватись положення ч.3 ст.5 Закону України № 2464. Зазначені висновки суду підтверджуються також положеннями п.2 ч.1 ст.7 Закону України № 2464, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Разом з тим, п.3 ч.1ст.7 Закону України № 2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1, перебуваючи на податковому обліку, як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець 2 групи єдиного податку із зареєстрованими видами діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 року справа №К/800/44702/14.

Окрім цього, суд вказує, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Враховуючи практику ЄСПЛ, суд вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-308192-507 від 08.11.2018 винесена контролюючим органом є протиправно, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, суд дійшов висновку, що ГУ ДСФ у Вінницькій області, приймаючи оскаржувану вимогу, діяло не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України. Відтак, суд вважає дії відповідача щодо винесення оскаржуваної вимоги протиправними.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, з Головного управління ДФС у Вінницькій області слід стягнути судовий збір на корить ФОП ОСОБА_1 в сумі 3524, 00 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Вінницькій області щодо винесення Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-308/92-50 від 08.11.2018.

Скасувати Вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-308/92-50 від 08.11.2018.

Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3524, 00 грн. (три тисячі п'ятсот двадцять чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (вул. Новодеснянська, 33, смт. Стрижавка, Вінницький р-н, Вінницька обл., 23210, ід. номер НОМЕР_1)

Відповідач: Головне управління ДФС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 39402165)

Суддя Комар Павло Анатолійович