Постанова ВСУ про ефективні способи захисту від 12.06.13 6-32цс13

17 липня 2014 - advocate

 П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2013 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого
Яреми А.Г.,

суддів:
Гуменюка В.І.,
Онопенка В.В.,
Романюка Я.М.,

Лященко Н.П.,
Охрімчук Л.І.,
Сеніна Ю.Л.,-

 

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства енергопостачальної компанії «Чернігівобленерго», публічного акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго», комунального підприємства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради, комунального підприємства «ЖЕК-13» Чернігівської міської ради, комунального підприємства «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради про здійснення перерахунку оплати за комунальні послуги,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до публічного акціонерного товариства енергопостачальної компанії «Чернігівобленерго» (далі – ПАТ ЕК «Чернігівобленерго»), публічного акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» (далі – ПАТ «Облтеплокомуненерго»), комунального підприємства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради (далі – КП «Чернігівводоканал»), комунального підприємства «ЖЕК-13» Чернігівської міської ради (далі – КП «ЖЕК-13»), комунального підприємства «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради (далі – КП «ЖЕК-10») про здійснення перерахунку оплати за комунальні послуги.
Зазначали, що вони працюють суддями Новозаводського районного суду м. Чернігова й мають право на 50-відсоткову знижку оплати за займане ними та членами їхніх сімей житло, комунальні послуги з водопостачання, газу, електричної та теплової енергії відповідно до положень ч. 9 ст. 44 Закону України «Про статус суддів», яка була чинною в 2010 році, проте відповідачі здійснювали нараховування вказаних послуг у 100-відсотковому розмірі, незважаючи на надані заяви про надання 50-відсоткової знижки на їх оплату.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 9 листопада 2012 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено: визнано за суддями ОСОБА_1, ОСОБА_2 і членами їхніх сімей право на 50-відсоткову знижку оплати за комунальні послуги протягом 2010 року на підставі ч. 9 ст. 44 Закону України «Про статус суддів»; зобов’язано ПАТ ЕК «Чернігівобленерго», ПАТ «Облтеплокомуненерго», КП «Чернігівводоканал», КП «ЖЕК-13» здійснити перерахунок оплати за надані послуги з електро-, тепло-, водопостачання, утримання будинку й споруд та прибудинкової території з 1 січня 2010 року до 31 грудня 2010 року, що надаються їм за адресами: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, з урахуванням 50-відсоткової знижки на підставі ч. 9 ст. 44 Закону України «Про статус суддів».

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 17 грудня 2012 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 порушують питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ч. 9 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1, ОСОБА_2 посилаються на ухвали Верховного Суду України від 23 вересня 2009 року та від 15 грудня 2010 року.
ОСОБА_1, ОСОБА_2 указують на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ «Облтеплокомуненерго» Бучковської К.В., перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 у 2010 році працювали суддями Новозаводського районного суду м. Чернігова та є власниками відповідно квартир за адресами: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні їхніх позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що ст. 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту цивільних прав, який обрали позивачі, – зобов’язання відповідачів здійснити перерахунок оплати за надані послуги з електро-, тепло-, водопостачання та утримання будинків і споруд та прибудинкової території.

В ухвалах колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 вересня 2009 року та від 15 грудня 2010 року, які додані до заяви, касаційний суд у подібних правовідносинах визнав правильним застосування судом обраного позивачами способу захисту, порушене право захищено судом на підставі ст. 44 Закону України «Про статус суддів».

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права – ст. 16 ЦК України, п. 9 ст. 44 Закону України «Про статус суддів», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав – це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об’єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов’язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом за захистом, позивачі посилалися на невизнання відповідачами їхнього права на перерахунок оплати за комунальні послуги у зв’язку з наявністю в них права на 50-відсоткову знижку.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.
У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 130 Конституції України закріплено обов’язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів як складову конституційних гарантій їх незалежності і недоторканості (ч. 1 ст. 126 Конституції України).

Відповідно до вимог п. 9 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» суддя має право на 50-відсоткову знижку плати за займане ним та членами його сім’ї житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія, установка і користування індивідуальним домашнім телефоном).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 20пр/2004 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій зменшення видатків Державного бюджету України на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і належного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрози реалізації гарантованого Конституцією України права людини й громадянина на судовий захист.

Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України «Про статус суддів» дозволяє дійти висновку про те, що обраний позивачами спосіб захисту своїх прав, а саме їх права на 50-відсоткову знижку плати за займане ними та членами їхніх сімей житло та комунальні послуги, не суперечить положенням ст. 16 ЦК України. Зокрема, ч. 2 указаної статті передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалах Верховного Суду України від 23 вересня 2009 року та від 15 грудня 2010 року, які надані ОСОБА_1, ОСОБА_2 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Крім того, судом не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  (далі – Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Неправильне тлумачення касаційним судом ст. 16 ЦК України суперечить зазначеним положенням і призвело до неправомірної відмови позивачам у реалізації їхнього права на судовий захист.

Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий

 

А.Г. Ярема


Судді: В.І. Гуменюк


Л.І. Охрімчук
Н.П. Лященко


Я.М. Романюк
В.В. Онопенко

Ю.Л. Сенін

 

 

Правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13.

Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України «Про статус суддів» дозволяє дійти висновку про те, що обраний позивачами спосіб захисту своїх прав, а саме їх права на 50-відсоткову знижку плати за займане ними та членами їхніх сімей житло та комунальні послуги, не суперечить положенням ст. 16 ЦК України. Зокрема, ч. 2 указаної статті передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.